Іван Карпенко-Карий "Суєта" (цитати)
Іван Карпович Тобілевич лишив нам величезну спадщину у вигляді своїх п"єс. У них сконцентрована його житейська мудрість.
П"єса «Суєта», написана 1903-го року, є передостанньою у творчості драматурга.
Ось вибрані цитати:
«А якби не було смутку в житті, то люди не знали б ні веселощів, ні радощів! Тільки через те, що смуток є, радощі та веселощі любі чоловікові»
«Не кожен художник – художник, не кожен письменник – письменник, не кожен лікар – лікар: скрізь потрібен талант! Це перше всього»
«Самий страх твій перед ділом, до якого ти, можна сказати, родився, – свідчить про твій талант»
«Немає гірше, як чоловік, зіпсований життям і оточенням, втратить натуральний розум: в голові макітриться, все ходе вверх ногами, і він сам ходе у тьмі та стукається лобом то об той, то об другий чужий одвірок і до смерті вже не вийде на шлях простої, звичайної людини!»
«Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!»
«Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мать, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний»
«Талант – це вигадка. Немає кращих – ти будеш гарний»
«О матері! Якби вас діти так любили, як ви дітей, тоді б не жаль було так упадати біля них!»
«Красива жінка і без таланту на сцені має більший поспіх, ніж некрасива з талантом»
«Тепер тільки дурні носяться з своїм, може, незаслуженим, часто случай ним, аристократизмом… Чесність, образовання, наука, ум, талант – важливо, а решта – плювать!»
«З театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку, вони – позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком! (…) В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожить кам’яні серця і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводить в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, в пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу!»
Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) «Суєта» (1903)
1 коментар