Культурний бойкот по-українськи
Маю нахабство опублікувати у своєму блозі не свою статтю. Але з іншого боку там є мої репліки, тому, напевне, ця публікація буде доречною. Тим паче, що тема актуальна.
Автор: Анастасія Дзюбак.
У вересні у Львові відбудеться одна з наймасштабніших літературних подій країни – «Форум видавців». Організатори заходу цього року вирішили, що російських видавництв на ярмарку не буде. Українські книготорговельні компанії будуть попереджені про недоречність продажу книжок російського походження в сьогоднішніх умовах.
– Ми хочемо, щоб українці зрозуміли: книга – це також товар, – пояснює позицію бойкотувальників координатор Економічного бойкотного руху Олег Радик. – Зараз, коли російська зброя вбиває українців та руйнує міста на Донбасі, купувати російські товари ‒ означає опосередковано фінансувати терористів. Бойкотний рух закликає українців до завершення збройної агресії та окупації Криму утриматись від купівлі будь-яких російських товарів, натомість купувати українське, підтримуючи вітчизняну економіку.
Віце-прем’єр міністр Олександр Сич взагалі повідомив, що Україна розгляне систему квотування і мита для російської книги. Таким чином, на думку урядовця, вдасться полегшити життя нашим видавцям.
Долучились до бойкоту та навіть пожертвували власною вигодою і окремі видавництва. Мар’яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева», повідомила, що під час Форуму видавців не виставлятиме для продажу і не презентуватиме книг тих авторів, котрі дозволили собі недостойні висловлювання і вчинки. Вона мала на увазі Романа Скибу і Наталку Пасічник, чиї чудові дитячі книги вийшли друком у цьому видавництві. Ці двоє письменників виступали як запеклі противники Євромайдану і АТО.
«Ще в часи Майдану знайомий запитав мене знайомий, чи не погодився б я на ФБ закидати різні пости, в яких би критикував опозицію, Майдан і – ні-ні, борони Боже, хвалити Хряка, – а тільки відгукуватися на позитивні дії влади. І обов’язково критикувати видобуток сланцевого газу. Гонорар – тисяча доларів.
Я поцікавився, чи можна розраховувати на більшу суму. Він передзвонив, з кимось порадився і подвоїв гонорар. Я сказав, що кожен письменник хоче бути не тільки ситим, але й вічним. Останнього ніхто не може гарантувати, але гарантовано можна вмерти ще за життя, якщо залізеш у багно. Просто мені цікаво було, скільки вартую я.
Але у травні він знову озвався. Цього разу мені пропонували стати пацифістом і засуджувати АТО. Писати про убитих, поранених, закликати до миру.
Мене дратувала опозиція, я її і так критикував, але Майдан – то була стихія збуреного народу, про яку я мріяв уже багато років. Чи міг я писати щось проти народу?», — у Фейсбуку, – пояснює свою думку щодо ситуації письменник Юрій Винничук.
У свою чергу Роман Скиба вважає подібні дії тиском на незгодних і порівнює навіть з репресіями часів «розстріляного відродження».
«Нова гезета» вирішила розпитати кіровоградців, як до культурного бойкоту ставляться вони.
Кирило Поліщук, кіровоградський поет, аспірант-філолог:
– Я за вибірковий бойкот, адже агресію на Сході підтримали не всі російські митці. Вважаю його не лише доцільним, а й необхідним. Без російської попси, сортирних книг та ідіотських комедій ми якось виживемо, а відсутність на українському ринку російської культурної продукції, скоріш за все, активізує нашого виробника. Тим паче, що власні потреби у культурному продукті ми можемо задовольнити самі, адже маємо для цього потужний ресурс.
Оксана Червона, директор книжкового магазину «Букі»:
– Вибірковий бойкот потрібен, я і сама не купую товарів російського виробництва, але має бути межа, а вона така тоненька. Врешті, кожна людина робить сама свій вибір. Крайнощі в тому, що звинувачують усіх підряд. Ми колись були ворогами з Німеччиною, але це не привід ненавидіти Ремарка, Кафку, Фейхтвангера.
Олена Горобець, поетеса, громадська активістка:
– Так, я підтримую бойкот. На сьогодні Україна фактично знаходиться у стані війни, яку спричинила російська агресія, відповідно ті, хто підтримує дії російського уряду, є співпричетними до вбивств, до тих жахливих руйнувань, які принесли на нашу землю окупанти. Тож бойкот будь-якої російської продукції, не лише культурної, є цілком логічним і адекватним рішенням. Так, серед росіян є ще дещиця порядних людей і морально, звісно, варто їх підтримати, але в економічному плані – маємо розуміти що з кожної копійки, заробленої на українцях, російські компанії сплатять податки своїй країні. На ці кошти буде куплена зброя, яка вбиватиме в тому числі і кіровоградців. Тому війна – не час для толерантності, а бойкот культурного продукту ворога – це лише інстинкт самозбереження.
Євген Курман, головний режисер Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру:
– Зараз державу треба боронити. І питання не лише в АТО, адже АТО – це боротьба безпосередньо з терористами. Мені цікаво, чи показували німецькі фільми в Англії за часів Другої світової війни, і чи видавалась там німецька література? Тому це абсолютно природно, коли патріотично налаштовані люди, люди, які розбудовують цю державу, захищають її усіма доступними способами. Скажемо правду, сучасна російська держава із великою російською культурою немає нічого спільного. Я для себе ніколи не закрию Чехова, до речі, збираюсь його ставити в цьому сезоні. Але я не хочу, щоб якийсь там фантаст Лук’яненко (письменник публічно засудив події Майдану, учасників назвав «майданутими мерзотниками», і заборонив перекладати свої книги українською – авт.) був присутній на ринку моєї країни. Я за те, щоб заборонити друк і ввезення цієї літератури. Це не той випадок, коли літературу і автора треба розділяти. Огульно закривати ринок для російського культурного продукту не можна, тому що в самій Росії нині відбувається боротьба інтелектуальна і моральна також. Звичайно, найскладніше питання інструменту. А хто буде визначати, варто цей продукт випускати на ринок чи ні? Можливо, саме цього відбору бояться люди, які виступають проти квотування і пропонують все вирішити законами ринку.
Я б навіть інакше ставив це питання. Давайте не сюди не пускати, а туди лізти, в їх інформаційний простір, допомагати тим, хто зараз живе в Росії в оточенні всього того кошмару. Треба пропагувати свою позицію на чужих територіях, а не переконувати когось, що ми нормальні, гідні чи чогось варті.
Для того, щоб вийти на той втрачений рівень, нам треба перекладати. Я всю свою фахову літературу, світову філософію і більшість світової літератури прочитав російською, бо українських аналогів просто немає. У нас немає повного перекладу Мольєра. У нас є Шекспір, але такий, що читати нині дуже важко, бо там дуже академічна мова, не жива. Коли «Гамлета» переклав Андрухович – це ж був прекрасний досвід. Це необхідно. Не треба вдягати вишиванки, утримувати непотрібні організації на кшталт «Просвіти», треба спрямовувати гроші на підтримку таких от перекладацьких проектів, які комерційно не вигідні видавцям.
Автор: Анастасія Дзюбак.
Джерело: «Нова газета» (Четвер, 7 серпня, 2014).
Перепост із сайту http://gre4ka.info
У вересні у Львові відбудеться одна з наймасштабніших літературних подій країни – «Форум видавців». Організатори заходу цього року вирішили, що російських видавництв на ярмарку не буде. Українські книготорговельні компанії будуть попереджені про недоречність продажу книжок російського походження в сьогоднішніх умовах.
– Ми хочемо, щоб українці зрозуміли: книга – це також товар, – пояснює позицію бойкотувальників координатор Економічного бойкотного руху Олег Радик. – Зараз, коли російська зброя вбиває українців та руйнує міста на Донбасі, купувати російські товари ‒ означає опосередковано фінансувати терористів. Бойкотний рух закликає українців до завершення збройної агресії та окупації Криму утриматись від купівлі будь-яких російських товарів, натомість купувати українське, підтримуючи вітчизняну економіку.
Віце-прем’єр міністр Олександр Сич взагалі повідомив, що Україна розгляне систему квотування і мита для російської книги. Таким чином, на думку урядовця, вдасться полегшити життя нашим видавцям.
Долучились до бойкоту та навіть пожертвували власною вигодою і окремі видавництва. Мар’яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева», повідомила, що під час Форуму видавців не виставлятиме для продажу і не презентуватиме книг тих авторів, котрі дозволили собі недостойні висловлювання і вчинки. Вона мала на увазі Романа Скибу і Наталку Пасічник, чиї чудові дитячі книги вийшли друком у цьому видавництві. Ці двоє письменників виступали як запеклі противники Євромайдану і АТО.
«Ще в часи Майдану знайомий запитав мене знайомий, чи не погодився б я на ФБ закидати різні пости, в яких би критикував опозицію, Майдан і – ні-ні, борони Боже, хвалити Хряка, – а тільки відгукуватися на позитивні дії влади. І обов’язково критикувати видобуток сланцевого газу. Гонорар – тисяча доларів.
Я поцікавився, чи можна розраховувати на більшу суму. Він передзвонив, з кимось порадився і подвоїв гонорар. Я сказав, що кожен письменник хоче бути не тільки ситим, але й вічним. Останнього ніхто не може гарантувати, але гарантовано можна вмерти ще за життя, якщо залізеш у багно. Просто мені цікаво було, скільки вартую я.
Але у травні він знову озвався. Цього разу мені пропонували стати пацифістом і засуджувати АТО. Писати про убитих, поранених, закликати до миру.
Мене дратувала опозиція, я її і так критикував, але Майдан – то була стихія збуреного народу, про яку я мріяв уже багато років. Чи міг я писати щось проти народу?», — у Фейсбуку, – пояснює свою думку щодо ситуації письменник Юрій Винничук.
У свою чергу Роман Скиба вважає подібні дії тиском на незгодних і порівнює навіть з репресіями часів «розстріляного відродження».
«Нова гезета» вирішила розпитати кіровоградців, як до культурного бойкоту ставляться вони.
Кирило Поліщук, кіровоградський поет, аспірант-філолог:
– Я за вибірковий бойкот, адже агресію на Сході підтримали не всі російські митці. Вважаю його не лише доцільним, а й необхідним. Без російської попси, сортирних книг та ідіотських комедій ми якось виживемо, а відсутність на українському ринку російської культурної продукції, скоріш за все, активізує нашого виробника. Тим паче, що власні потреби у культурному продукті ми можемо задовольнити самі, адже маємо для цього потужний ресурс.
Оксана Червона, директор книжкового магазину «Букі»:
– Вибірковий бойкот потрібен, я і сама не купую товарів російського виробництва, але має бути межа, а вона така тоненька. Врешті, кожна людина робить сама свій вибір. Крайнощі в тому, що звинувачують усіх підряд. Ми колись були ворогами з Німеччиною, але це не привід ненавидіти Ремарка, Кафку, Фейхтвангера.
Олена Горобець, поетеса, громадська активістка:
– Так, я підтримую бойкот. На сьогодні Україна фактично знаходиться у стані війни, яку спричинила російська агресія, відповідно ті, хто підтримує дії російського уряду, є співпричетними до вбивств, до тих жахливих руйнувань, які принесли на нашу землю окупанти. Тож бойкот будь-якої російської продукції, не лише культурної, є цілком логічним і адекватним рішенням. Так, серед росіян є ще дещиця порядних людей і морально, звісно, варто їх підтримати, але в економічному плані – маємо розуміти що з кожної копійки, заробленої на українцях, російські компанії сплатять податки своїй країні. На ці кошти буде куплена зброя, яка вбиватиме в тому числі і кіровоградців. Тому війна – не час для толерантності, а бойкот культурного продукту ворога – це лише інстинкт самозбереження.
Євген Курман, головний режисер Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру:
– Зараз державу треба боронити. І питання не лише в АТО, адже АТО – це боротьба безпосередньо з терористами. Мені цікаво, чи показували німецькі фільми в Англії за часів Другої світової війни, і чи видавалась там німецька література? Тому це абсолютно природно, коли патріотично налаштовані люди, люди, які розбудовують цю державу, захищають її усіма доступними способами. Скажемо правду, сучасна російська держава із великою російською культурою немає нічого спільного. Я для себе ніколи не закрию Чехова, до речі, збираюсь його ставити в цьому сезоні. Але я не хочу, щоб якийсь там фантаст Лук’яненко (письменник публічно засудив події Майдану, учасників назвав «майданутими мерзотниками», і заборонив перекладати свої книги українською – авт.) був присутній на ринку моєї країни. Я за те, щоб заборонити друк і ввезення цієї літератури. Це не той випадок, коли літературу і автора треба розділяти. Огульно закривати ринок для російського культурного продукту не можна, тому що в самій Росії нині відбувається боротьба інтелектуальна і моральна також. Звичайно, найскладніше питання інструменту. А хто буде визначати, варто цей продукт випускати на ринок чи ні? Можливо, саме цього відбору бояться люди, які виступають проти квотування і пропонують все вирішити законами ринку.
Я б навіть інакше ставив це питання. Давайте не сюди не пускати, а туди лізти, в їх інформаційний простір, допомагати тим, хто зараз живе в Росії в оточенні всього того кошмару. Треба пропагувати свою позицію на чужих територіях, а не переконувати когось, що ми нормальні, гідні чи чогось варті.
Для того, щоб вийти на той втрачений рівень, нам треба перекладати. Я всю свою фахову літературу, світову філософію і більшість світової літератури прочитав російською, бо українських аналогів просто немає. У нас немає повного перекладу Мольєра. У нас є Шекспір, але такий, що читати нині дуже важко, бо там дуже академічна мова, не жива. Коли «Гамлета» переклав Андрухович – це ж був прекрасний досвід. Це необхідно. Не треба вдягати вишиванки, утримувати непотрібні організації на кшталт «Просвіти», треба спрямовувати гроші на підтримку таких от перекладацьких проектів, які комерційно не вигідні видавцям.
0 коментарів