«Єлисаветградське коло»: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)

Театр як доля: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)/ упоряд. О. Чуднов. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. – 366 с. (сер. «Єлисаветградське коло»).

Серія книжок «Єлисаветградське коло» мабуть одна з найкращих серій на кшталт «Життя видатних людей». Це моє доволі суб’єктивне переконання. Але на це є декілька причин, хоча теж не менш суб’єктивних.

По-перше ця серія стосується нашого степового краю, оповідає про непересічних, а інколи навіть геніальних особистостей пов’язаних із Кіровоградом. По-друге інформація вміщена в книжках серії доволі унікальна. На обкладинках сміливо можна було б писати «Цього ви не знайдете в Інтернеті», адже ця інформація важкодоступна. По-третє книжки із якими мені довелося ознайомитись не монографічні, а швидше нагадують збірники. У них вміщено різнобічну інформацію – від спогадів, фотографій, до статей або навіть цілих монографій, бібліографій.

Ось деякі особистості пов’язані із нашим містом з якими ви можете зустрітись на сторінках книг серії «Єлисаветградське коло»:  родина Шульгиних; лікар Натан Ширман; педагог Михайло Завадський; вчитель, суддя, подвижник Василь Нікітін; поети Євген Маланюк, Олександр Семененко, Кирило Емануель; генерал Олександр Самсонов; автор геніальних щоденників Йосип Поліщук; видатний драматург Іван Тобілевич  (Карпенко-Карий).

«ТЕАТР як ДОЛЯ». Саме так називається книга із згаданої серії про життя Івана Тобілевича  (Карпенка-Карого). І влучніше не сказати. Для всієї родини Тобілевичів театр став не просто покликанням, не просто способом заробітку, а долею. Від роботи на сцені у якості акторів, режисерів, співаків до розвою та зміцнення української драматургії, популяризації українського театрального мистецтва. Без театру старший з братів Тобілевичів своє життя не уявляв. Навіть «відпочиваючи» від сцени на хуторі «Надєждовка» драматург працював над п’єсами, розбудовуючи таким чином драматургічний пласт української літератури, якій був заповнений переважно низьковартісними речами.

У книзі вміщені досить цікаві матеріали. Це і стаття професора Володимира Панченка, і стаття видатної Софії Русової, яка переховувалась у домі Івана Тобілевича в Єлисаветграді, через що, як один із факторів, драматурга було вислано; це і спогади  Олександра Шульгіна; стаття Степана Чорного, у якій розкрито (хоча і досить поверхово) театральні принципи Карпенка-Карого.

Найціннішими у книжці є дві речі. Перша – це бібліографічний покажчик видань у фондах ОУНБ ім… Д. Чижевського. Серед видань зустрічаємо як твори Тобілевича, так і дослідження його життя та творчості, нариси, замітки, статті із журналів та газет, монографії. Цей покажчик можна знайти також на сайті бібліотеки ім. Д. Чижевського.

Друга цінна річ – монографія Сергія Єфремова «Карпенко-Карий». Її можна знайти у зібранні праць Єфремова, але лише у читальному залі бібліотеки. Книжка «ТЕАТР як ДОЛЯ» дає можливість цю монографію мати у приватній власності.

Сергій Єфремов був знайомий із видатним драматургом – вони із Тобілевичем листувались. Тема їх розмов стосувалась переважно творчості (листи ви зможете переглянути у іншому цікавому виданні «Імекс-ЛТД» — «Невідомий Іван Тобілевич. Листи, п’єси».) У 1924 році дослідник написав монографію «Карпенко-Карий». На мій погляд це дослідження є одним з найкращих серед подібних праць, які присвячені Карпенку-Карому. У монографії органічно поєднались різні іпостасі корифея театру: Тобілевич-драматург, Тобілевич-особистість, Тобілевич-подвижник, Карпенко-Карий-актор (саме тут доречно назвати Івана Карповича «Карпенком-Карим», адже це лише його сценічний псевдонім, із яким він виступав у якості актора. А ось жив і творив, був культурним діячем саме як Іван Тобілевич). Сергій Єфремов приділив значну увагу драмам Тобілевича, особливо обділеній дослідницьким оком «Суєті».

Не сказати «родзинкою», але значним плюсом книги є  ілюстративний матеріал – фотографії родини Тобілевичів, акторів у повсякденні та в сценічних образах, людей пов’язаних із Корифеями театру,  скани деяких листів, рецензій, сторінок книг. Це все створює своєрідний настрій при читанні книжки, якщо завгодно, атмосферу. Деякі із цих знімків досить рідкісні, надані фондами музеїв (здебільшго краєзнавчого, Кропивницького, та Карпенка-Карого).

Не значним, але мінусом, можна назвати огріх технічного редактора усієї серії та цього  видання зокрема – вирівнювання тексту слід було б виконати по ширині, а не по лівому краю – це кидається в очі, і  до деякої міри псує враження від споглядання нерівних правих країв тексту.

Серію «Єлисаветградське коло» можна сміливо назвати геніальною ідеєю, яка втілилась у життя і проливає світло на визначні особистості нашого краю.  А книгу «Театр як доля. Іван Тобілевич» варто відзначити як найбільш значиму, адже актуалізація феномену театру Корифеїв та окремих представників цього феномену є справою на сьогодні важливою. І це, що не може не радувати, наразі не єдина така книга.