На кшталт епітафії

Ніч. Навколо свіжовикопаної могили зібралися люди. Письменники, історики, літературознавці. Холодно і темно. Кутаючись в шарфи вони підсвічують яму мобільними телефонами та планшетами. Всі трохи похмурі, бо на цвинтарі не ловить Wi-Fi. Священик мляво промовляє «останніє слово над усопшем». Подекуди всі позіхають, прикриваючи роти. В могилу опускають труну. Своїми гаджетами люди на гріб накидають свіжу землю, байдуже розходяться....

Написавши цю історію сценарист задоволено хрусне пальцями і піде на кухню випити кави… Леді та джентльмени — перед вами сценарій похорону епістолярного жанру.

Без сумніву, зміна епохи несе за собою цілу низку перетворень, деформацій, замін одних понять іншими, а також зникнення деяких реалій взагалі. Наприклад, на зміну повозкам з конями прийшли (а точніше приїхали) автомобілі та потяги, перетворивши коней з першочергового засобу пересування на екзотику. Комп'ютерна епоха витіснила друкарські машинки, калькулятори і масу інших речей. Інтернет — засоби масової інформації, телебачення. Плівкові касети витісненні дискетами, дискети дисками, диски — картами пам'яті, флешками. Всі ці речі, поняття та явища, безперечно, мають місце у сучасному світі, але їх місце другорядне. Навіть здавалось би таке порівняно нове явище, як персональні стаціонарні комп'ютери, але й вони в останнє десятиліття витісняються ноутбуками, а ті, в свою чергу, поступаються місцем планшетам та смартфонам. Кінець прекрасної епохи не тут, він вже минув. Свої речі по шухлядам вже давно розклала нова — бездротово-інформаційна епоха.

Так само інтенсивно вимирає такий вид людської комунікації, як листування у традиційному розумінні. Чи почався його занепад сам зараз, в комп'ютерно-інтернетну епоху? Ні. Першим зашморгом накинутим на шию епістолярного жанру стало винайдення телефону. Телефон зробив можливим швидкий вербальний доступ з точки А до точки Б, витіснивши листування на друге місце у списку засобів комунікації між людьми на відстані. Інша форма листування, а саме Інтернет листування, значно спростило нам життя. Факт. Це, як задавалося б, є та сама класична переписка, але перенесена в іншу площину, вдосконалена. Електронний лист може знайти людину в будь-якому місті, країні де є доступ до Інтернету. Зручно. Але сама суть листа нівелюється. Хоча б на банальному рівні «відчування присутності» людини. Почерк, закреслення, малюнки, інколи запах паперу — повідомляло нам про певну інтимність листування. Якщо взяти іншу площину, тобто змістову та стилістичну, сучасні електронні листи мають суттєві відмінності від традиційних паперових. Відсутні традиційні форми типу «Доброго дня, дорога моя, пишу тобі...», а також розмови «про погоду». Обсяг листів змінюється кардинально. Довгі листи зникають, тому що режим швидкого листування, у вигляді коротких повідомлень (включно з смс), значно зручніший.

Що ж на це відповідають представники пошти? Вони б'ють у дзвони. Якщо раніше — кажуть вони — до 80 відсотків усіх листів, що надсилаються поштою, складала особиста кореспонденція громадян, то зараз у загальній структурі близько 90 відсотків — листування юридичних осіб. Вони організовують різноманітні конкурси і акції для реанімації листування, але перемогти нову систему майже неможливо.

Але нас, в контексті цієї статті, мало цікавить юридичне та приватне листування звичайних собі людей, хоча констатувати факт занепаду, безперечно, важливо. Значно більшою втратою є занепад листування письменників. Епістолярний жанр свою найвагомішу цінність представляє саме у вигляді фіксації «живої мови» автора. Важливим складником творчого доробку письменника є листування. Зумовлено це декількома факторами.

По-перше, листи висвітлюють біографічні моменти які могли бути незнайомі навіть сучасникам митця, а лише обмеженому інтимному колу осіб, тобто тих з ким листувався автор. Сюди ж можна віднести і любовні листи, і листування з іншими письменниками, що незаперечно, є знаковим у тогочасному літературному процесі (листи Лесі Українки до Кобилянської, Івана Липи до Франка та Вороного, листи Шевченка до Пантелеймона Куліша, дискусії письменників та інші).

По-друге, якщо письменник не займався літературно-критичними дослідженнями, не публікував своїх рецензій в часописах — листи можуть стати джерелом вивчення критичної спадщини письменника. Перше, що спадає на думку — листи Тараса Шевченка, в яких він висловлював своє ставлення до прочитаних ним книг. Наприклад в листі до Костомарова Шевченко високо оцінював збірник Ізмаїла Срезневського «Запорожская старина».

По-третє, неоціненне значення листи відіграють у вивченні окремих творів, про які писав автор. Його творчі задуми, першоджерельні, «робочі» назви, причини зміни кінцівок, та інше. Листи є неоціненним джерелом мета поетики — ставлення письменника до мистецтва, його висловлювання про мистецтво, оцінка, творча лабораторія.

По-четверте, письменник залишається письменником завжди, і у творчості, і в побутовій розмові, і в автографах (що є, безперечно, темою окремого дослідження), і в листах. Тому листи письменника в переважній більшості — це окремий літературний шедевр. Чого лише вартує відомий лист Григора Тютюнника до Олеся Гончара стосовно роману «Собор», погодьтеся.

По-п'яте, щирість мови листів. У творчості митець інколи може бути заангажованим, інколи нещирим з собою та створюваною ним творчою площиною, з читачем. Точніше не зовсім не щирим, а скоріш за все пафосним. Але у листах він завжди відвертий. Ну хіба що у любовних засліплений коханням.

І по-шосте, по-сьоме, по-восьме… цей ряд можна до безкінечності продовжити. Суть залишається та сама.

Із занепадом епістолярного жанру зникає неоціненна письменницька грань живої людини. Звичайно в ідеалі ми можемо подивитися відео, інтерв'ю з письменником, послухати живий голос. Але втрачене є втраченим. Курсові роботи, магістерські, кандидатські дисертації з літератури та мови часто базуються на епістолярній спадщині письменників, вивчаючи її з різних аспектів. Але вже навряд таке можливо, що хтось буде писати дисертацію на тему «Епістолярна спадщина Андруховича», хіба що комусь вдасться зламати його мейл, та і то, за словами Юрія Ігоровича, свої електронні листи він періодично знищує, бо не хоче, щоб у них порпалися невідомі йому нащадки.